|
ТРИЛІСИ Триліси – село, центр сільської Ради, розташоване на березі річки Кам 'янка, правої притоки Росії, за 13 км від Фастова. Населення – 6300 чоловік. Біля села досліджено кургани доби бронзи, часів Київської Русі та кочовників X – XIII ст. У селі збереглися залишки городища, на якому в 1865 році знайдене монетний скарб (голландських талери та дрібні срібні монети – польські, шведські, прусські). Триліси ( в писемних джерелах - Трилесы, Трилесся, Трылисы), - одне з найдавніших поселень Придніпров’я . Про походження назви села існує дві думки. Згідно з однією , колись у цій місцевості три дубові ліси. За іншою – воно було оточене трьома рядами дубового частоколу. Остання, очевидно, більш достовірна. Триліси в перше згадувалися в XIVст. , коли київський князь Володимир Ольгердович грамотою, виданою в 1390 році , стверджував право володіння ними за князем Юрієм Половцем – Рожиновським зі Сквири. Син князя Володимира Ольгердовича – Володимир (Олелько) спеціальним привілеєм підтвердив право Михайла Юрійовича зі Сквири на володіння Трилісами. В 1593 році польський король Сигізмунд III передав містечко разом з навколишніми селянами у володіння В.Черминському. Наприкінці XVI - на початку XVII ст. , татарські орди п’ять разів спустошували Триліси, а в 1600 році – повністю спалили. Проте невдовзі містечко начало відроджуватись. В 1616 році в Трилісах, які належали тоді до Білоцерківського староства, було 170 селянських господарств, що відбували «послушенство», і 30 козацьких. Феодальних повинностей вони не виконували, бо у зв’язку з татарськими набігами містечку були надані пільги на 20 років. Однак староста примушував жителів вносити чималі платежі на свою користь, влітку жати один день на тиждень, косити два дні на рік, взимку привозити до замку два вози дров. Під час воєнних дій чоловіки відбували військову службу, а в мирний час- польову сторожу на степових шляхах. Як видно з наведених даних, феодальна залежність селяну Трилісах була легшою, ніж у багатьох інших містечках, тим важчими для них були утиски, яких вони зазнавали від старости, підстарости,власників трьох млинівта двох крамниць, що самі визначали ціни на продукти, розмір мірчука тощо. Все це разом з постійною небезпекою нападів татарських орд призводило до того, що багато селян залишило містечко. За люстрацією 1622 року в ньому налічувалося всього 60 дворів. Щоб захистити Триліси від нападів татар, їх обнесли земляним валом і дерев'яними стінами. На горбі біля річки Кам’янки знаходився замок. Його невеликий гарнізон мав на озброєнні три гармати, 19 гаківниць та іншу зброю. У 1626 році Сигізмунд III передав містечко у володіння ротмістрові польських військ А. Строчі за участь у придушенні селянсько – козацьких виступів проти шляхти в 1625 році . Яскраву сторінку вписали жителі Триліс в історію визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр. У серпня 1651 року , коли селянсько – козацькі війська на чолі з Богданом Хмельницьким після поразки під Берестечком відступили до Білої Церкви , польське військо зупинилося під Трилісами. Жовніри й шляхта нещадно пограбували населення навколишніх хуторів. Вони навантажили цілий обоз продуктами, а також різним майном . Але козацький гарнізон і жителі не впустили поляків у містечко. «Невгамовна чернь , - писав у листі до короля стольник А. Мясковський, бачачи військо досить велике, жодної душі не вислала просити про помилування, а посилала нам тисячу всяких лайливих слів і радили не мцчити коней, щоб було на чому тікати в Краків». Коронний гетьман Потоцький дав наказ силою оволодіти містечком. На світанку 23 серпня 1651 року загін у складі 600 піхотинців і 400 дранунів з чотирма гарматами розпочав штурм Триліс. Бій був не рівний , але жителі захищалися мужньо. Навіть жінки брали участь у відсічі ворогу. Одна з них билася в гущі ворогів і відрубала косою голову польському капітану . Втративши 80 солдат і двох офіцерів, шляхта захопила Триліси і вщент зруйнувала їх. З небаченою люттю вона винищувала людей без різниці статті і віку. Очевидець записав «Трупів скрізь повно : в будинках, погребах, коморах, біля містечка і на полях, повно скрізь чоловіків і жінок з дітьми. Очевидно, не менше 2 тис. чоловік». Козацького сотника Б. Олександренка взяли в полон і після не людських катувань посадили на кіл. Тих, хто намагався пробратись у Фастів човнами, шляхтичі перехоплювали і тут же вбивали. За переказами, кров три дні не висихала. Довгий час Триліси не засилялися. У XVIII ст. вони згадуються в документах як невелике село Білоцерківського староства. В 1765 році в ньому налічувалося 138 халуп. Тут містилися прикордонні митні склади. З 1775 року поселення належало польському магнатові К. Браницькому. Після возз’єднання Правобережної України з Росією Триліси увійшли до Васильківського повіту Київської губернії. Однією з найважливіших подій у житті Триліс XIX ст. було повстання Чернігівського полку . П.І.Пестель 13 грудня 1825 року за доносом був заарештований , тому повстання очолив підполковник С.І. Муравйов – Апостол. Про повстання 14 грудня в Петербурзі він дізнався 25 грудня від сенатського кур’єра в Житомирі, куди прибув для зустрічі з членами таємного товариства, що служили в інших військових частинах. 28 грудня С.І. Муравйов – Апостол приїхав в Триліси, де була розквартирована 5 – та мушкетерська рота, і послав солдата з запискою про початок дій до члена товариства роти А.Д. Кузьміна, який разом з поруччиками М.О. Щепиллом, В.М. Соловйовим та І.І.Сухиновим перебував той час у Василькові у зв’язку з прийняттям присяги Миколі І. Одержавши звістку, офіцери виїхали до Триліс. Але раніше туди прибули полковники Гебель і жар дамський поруччик Ланг, які шукали С.І Муравйова – Апостола та М.П. Бестужева – Рюміна. Випадково зайшовши на квартиру до А.Д.Кузьміна, вони побачили там одягненого С.І.Муравйова – Апостола, а в сусідній кімнаті на ліжку - його брата. Гебель зачитав наказ про арешт, поставив варту. В цей час приїхали з Василькова А.Д.Кузьмін, М.О.Щецилло, В.М.Соловйов та І.І.Сухинов. За допомогою зброї вони звільнили С.І.Муравйова – Апостола з під арешту. Того ж дня А.Д.Кузьмін на чолі 5 – ї мушкетерської роти пішов у Ковалівку, М.О.Щепилло та В.М.Соловйов поїхали піднімати свої роти. 30 грудня 5 – та і 2 – га роти направилися до Василькова. Це стало початком повстання. Чернігівський полк на чолі з С.І.Муравйовим – Апостолом 31 січня вирушив з Василькова на Білу Церкву, щоб залучити 17 – стерський полк. Повсталі роти зупинилися в Пологах і провели тут з 2 на 3 січня тривожну ніч. У Пологах С.І.Муравйов – Апостол довідався , що 17 – й єгерський полк з Білої Церкви вийшов у напрямі Сквири, а замість цього введений вірний цареві 18 – й єгерський полк з артилерією. Тому було вирішенно йти через Ковалівку і Триліси на Паволоч. 3 січня 1826 року Чернігівський полк між селянами Ковалівкою і Устимівкою зустріли урядові війська під командуванням генерал – майора Гейсмара. Після кількох артилерійських залпів повсталі роти зтакувала кавалерія і розгромила їх. Загинули поручик М.О.Щепилло, прапорщик Іпполіт Муравйов – Апостол (молодший брат С.І.Муравйов – Апостол) та 6 солдат. Близько 20 чоловіків бкло поранено, 859 – взято в полон. Царський уряд нещадно розправився з декабристами. С.І.Муравйов – Апостол і М.П. Бестужев – Рюмін разом з П.І.Пестелем, К,Ф. Рилєєвим і П.Г.Каховським були повішені, В.М.Соловйов, І.І. Сухинов, О.Мазалевський і А.А. Бистрицький – засудженні до довічної каторги. Солдатів – учасників руху за вироком військового суду били шпіцрутенами, а потім відправили на заслання та в полки, розквартировані на окраїнах Росії. Офіцери Чернігівського полку М.О.Щепилло, Іпполіт, Муравйов – Апостол, А.Д Кузьмін, який застрелився, солдати І.Акусов, М.Юрій, Ю.Юрій, І.Іванов, і.Єціфанов, Є.Михайлов поховані в Трилісах у братській могилі. В 1965 році на відзнаку 140 річчя повстання Чернігівського полку в селі спорудженно пам’ятник. У другій половині XIX ст. економічне життя Триліс дещо пожвавилось. У 1856 році В.Браницький збудував тут ґуральню, на якій працювали кріпаки. Крім гуральні, в селі були панська економія, водяний млин і 3 кузні. Реформа 1861 року не поліпшила економічне становище селян. Вони сподівалися одержати без викупу землю, политу їх потом і кров'ю, та ці сподівання виявилися марними. Після проведення реформи селянські наділи становили в середньому по 2, 5 десятини на ревізьку душу, що що не забезпечувало навіть прожиткового мінімуму. За наділи селяни мали платити високі викупні платежі. Крім того, їхні господарства були обтяжені численними податками . Все це призводило до зубожіння й обезземелення селян. Щоб якось прогодувати сім 'ю, вони мусили йти на заробітки в поміщицьку економію або на відхожі промисли, іноді на завжди залишаючи рідні оселі. |
8 квітня 2011
|
| Закрити |
